Мирова угода у цивільному процесі – подана сторонами і підтверджена судом заява, згідно з якими позивач і відповідач шляхом взаємних поступок один до одного ліквідують спір, що виник між ними.
Укладання мирової угоди під час судового розгляду регламентуються Цивільним процесуальним кодексом України . Так, відповідно до ст. 207 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Правом укладення мирової угоди користуються лише позивач, відповідач, треті особи, які заявляють самостійні вимоги, а також їх представники, за умови, що такі повноваження спеціально обумовлені у довіреності. Інші особи, які беруть участь у справі, не наділені правом на укладення цієї угоди. Мирову угоду, як правило, не можуть укладати особи, які подають позовну заяву до суду в інтересах інших осіб, бо вони позивачами у справі не є та не захищають свої особисті права та інтереси.
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
п о с т а н о в и в:
Заяву про затвердження мирової угоди задовольнити.
Затвердити мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном; зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права на проживання та користування будинком, відповідно до якої:
1. ОСОБА_2 сплачує ОСОБА_1 4 000 доларів США, що станом на день укладення мирової угоди становить згідно курсу НБУ 106 680 грн. як компенсацію його частки у спільному майні подружжя. Факт отримання ОСОБА_1 коштів підтверджується виданою ним ОСОБА_2 розпискою.
2. ОСОБА_1 у зв`язку з отриманням вищезазначеної суми коштів відмовляється від права проживання у будинку АДРЕСА_1 і права користування ним. Протягом 20-ти календарних днів з моменту затвердження судом цієї мирової угоди останній знімається в установленому порядку з реєстрації у вказаному будинку та забирає усі свої особисті речі (одяг та предмети домашнього вжитку, які належать виключно йому). Відмова ОСОБА_1 від права проживання у вказаному будинку та користування цим житлом є остаточною та унеможливлює в майбутньому заявлення ним вимоги до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Відповідно до частини 2 статті ст. 256 ЦПК України роз`яснити сторонам, що повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.